Космічний телескоп "Хаббл" сфотографував найбільш віддалене протоскупчення  галактик, з відомих на даний момент. Про це вчені, які працюють з телескопом,  доповіли на черговій конференції Американського астрономічного товариства.

     Новий об'єкт, що отримав назву BoRG 58, він розташовується на відстані 13,1  мільярда світлових років від Землі, і складається всього з п'яти галактик. Для  порівняння, скупчення Вірго, центр якого розташований на відстані майже 60  мільйонів світлових років від Землі, містить за різними підрахунками від 1500 до  2000 галактик.

     Всі галактики, що входять в скупчення, мають розміри від десятої до половини Чумацького Шляху. Вчені вважають, що через деякий час галактики зіллються в одну велику, яка складе центр скупчення.

     "Хаббл" був виведений на орбіту 24 квітня 1990 шаттлом "Діскавері". За даними NASA, за роки роботи телескоп зібрав більше 50 терабайт наукових даних. У липні 2011 року він зробив своє мільйонне спостереження (ювілейний раз припав на вивчення екзопланети HAT-P-7b, розташованої на відстані 1000 світлових років від Землі).

     У NASA розпочато проект зі створення нової технології посадки на інші планети, зокрема на Марс. Проект під назвою Low-Density Supersonic Decelerator розроблено для забезпечення безпечного спуску з орбіти важких об'єктів, на зразок великих роботів, пілотованих космічних кораблів, житлових модулів, промислових блоків. У рамках проекту пройдуть масштабні випробування надувних аеродинамічних щитів, перспективних парашутів і ракетних посадкових двигунів.

     Здійснити переліт до Марсу довжиною майже 500 млн км непросто, але ще складніше здійснити безпечний вхід в атмосферу і посадку на поверхню червоної планети. Навіть для невеликих марсоходів - це небезпечна процедура, що казати про важкі космічні кораблі і частини майбутнього марсіанського поселення. Фахівці NASA влучно охрестили цей етап польоту «шість хвилин жаху».

Тест аеродинамічного щита за допомогою реактивних полозок

     У NASA розпочато проект зі створення нової технології посадки на інші планети, зокрема на Марс. Проект під назвою Low-Density Supersonic Decelerator розроблено для забезпечення безпечного спуску з орбіти важких об'єктів, на зразок великих роботів, пілотованих космічних кораблів, житлових модулів, промислових блоків. У рамках проекту пройдуть масштабні випробування надувних аеродинамічних щитів, перспективних парашутів і ракетних посадкових двигунів.

      Здійснити переліт до Марсу довжиною майже 500 млн км непросто, але ще складніше здійснити безпечний вхід в атмосферу і посадку на поверхню червоної планети. Навіть для невеликих марсоходів - це небезпечна процедура, що казати про важкі космічні кораблі і частини майбутнього марсіанського поселення. Фахівці NASA влучно охрестили цей етап польоту «шість хвилин жаху».

      Протягом перших чотирьох хвилин спуску тертя об атмосферу суттєво сповільнює спускальний апарат. Але, тим не менш, він мчиться до землі занадто швидко - зі швидкістю більше 450 м/с. При цьому до зіткнення з поверхнею залишається менше 100 секунд, і необхідно розгорнути парашут, що сповільнить швидкість падіння до 90 м/с на відстані близько 90 м від поверхні. На цьому етапі потрібно використати ракетні гальмівні двигуни або надувну амортизуючу подушку.

      Поки що провести дану операцію для марсіанського пілотованого корабля неможливо. Існуючі технології спуску адаптовані до земних умов і для Марсу не підходять.

      У рамках нового проекту NASA буде розроблено триступінчасту схему сповільнення. Вона складається із двох міцних надувних щитів під високим тиском. Ці щити діаметром 6 і 8 м будуть гальмувати спускальний апарат, що рухатиметься на надзвукових швидкостях і знизять швидкість спуску з 3,5 М до 2 М (М — число Маха, — прим. ред.). Потім розкриється парашут діаметром 33 м, що знизить швидкість спуску до 280 км/год. Усі три пристрої стануть найбільшими у своєму роді й унікальними для апаратів, що літають на таких високих швидкостях.

      У ході випробувань нову систему посадки перевірять за допомогою розгону на реактивних полозках і скидання з висоти у кілька кілометрів з макетом корисного навантаження.

      Нова технологія посадки дозволить збільшити корисне навантаження марсіанських місій у 2 рази і зробить доступними для вивчення 3/4 поверхні Червоної планети. Також вона збільшить точність посадки до рівня близько 1,5 км.