«Луноход-1» (Апарат 8ЕЛ № 203, укр. Місяцехід-1) — перший у світі планетохід, який успішно працював на поверхні іншого небесного тіла — Місяці. Належить до серії радянських дистанційно-керованих самохідних апаратів «Луноход» для дослідження Місяця (проект Е-8).

     Призначався для вивчення особливостей місячної поверхні, радіоактивного й рентгенівського космічного випромінювання на Місяці, хімічного складу та властивостей ґрунту.

     Був доставлений на поверхню Місяця 17 листопада 1970 радянською автоматичною міжпланетною станцією «Луна-17» і пропрацював на її поверхні до 29 вересня 1971 року (в цей день був проведений останній успішний сеанс зв'язку з апаратом).

     17 листопада 1970 радянською автоматичною станцією "Луна-17" був доставлений на поверхню Місяця самохідний апарат "Луноход-1", призначений для комплексних досліджень місячної поверхні.

     Створення та запуск місячного самохідного апарату стало важливим етапом у вивченні Місяця. Ідея створення місяцеходу народилася в 1965 в ОКБ-1 (нині РКК "Енергія" ім. С.П.Корольова). В рамках радянської місячної експедиції місяцеходу відводилося не останнє місце. Два місяцеходи мали детально обстежити передбачувані райони примісячення і виконувати роль радіомаяків при посадці місячного корабля. Планувалося використовувати місяцехід ще й для транспортування космонавта на поверхні Місяця.

Конструкція

     Створення місяцеходу було доручено машинобудівному заводу ім. С.А.Лавочкіна (нині НВО ім. С.А.Лавочкіна) і ВНДІ-100 (нині ВАТ "ВНІІТрансмаш").

     Відповідно до затвердженої кооперації Машинобудівний завод імені С.А.Лавочкіна відповідав за створення всього космічного комплексу, в тому числі і за створення місяцеходу, а ВНДІ-100 — за створення самохідного шасі з блоком автоматичного управління рухом і системою безпеки руху. Ескізний проект місяцеходу був затверджений восени 1966. До кінця 1967 була готова вся конструкторська документація.

     Сконструйований автоматичний самохідний апарат "Луноход-1" був гібридом космічного апарату та транспортного засобу високої прохідності. Він складався з двох основних частин: восьмиколісного шасі і герметичного приладового контейнера.

     Кожне з 8 коліс шасі було провідним і мало електродвигун, розташований в маточині колеса. У приладовому контейнері місяцеходу крім службових систем перебувала наукова апаратура: прилад для аналізу хімічного складу місячного ґрунту, прилад для дослідження механічних властивостей ґрунту, радіометричне обладнання, рентгенівський телескоп і лазерний кутовий відбивач французького виробництва для точкового виміру відстаней. Контейнер мав форму усіченого конуса, причому верхня основа конуса, що служила радіатором-охолоджувачем для скидання тепла, мала більший діаметр, ніж нижня. На час місячної ночі радіатор закривався кришкою.

     Внутрішня поверхня кришки була покрита фотоелементами сонячної батареї, що забезпечувало підзарядку акумуляторної батареї протягом місячного дня. У робочому положенні панель сонячної батареї могла розташовуватися під різними кутами в межах 0-180 градусів, щоб оптимально використовувати енергію Сонця за різних його висотах над місячним горизонтом.

     Сонячна батарея і працюючі з нею в комплексі хімічні акумулятори використовувалися для живлення електроенергією численних агрегатів і наукових приладів місяцеходу.

     На місяцеході була влаштована система терморегуляції герметичного відсіку, яка забезпечувала нормальні умови для функціонування всіх систем місяцеходу. Вона складалася з гарячого контуру, що включав ізотопне джерело тепла з теплообмінником, і холодного контуру, в який входили радіатор-охолоджувач, що випромінює тепло в простір, і чотири випарника-теплообмінника. Протягом місячного дня, що триває 13,66 земної доби, коли освітлений Сонцем борт місяцеходу нагрівався до +150°C, а протилежний, що перебував в тіні, був майже на 300 градусів холодніший, вентилятор ганяв повітря по контейнеру, а скидання тепла здійснювалося через верхнє днище приладового відсіку, яке одночасно було радіатором-охолоджувачем. Під час місячної ночі, коли температура сягала мінус 170 градусів, для підігріву приладового контейнера використовувалося радіоізотопне джерело тепла.

     У передній частині приладового відсіку були розташовані ілюмінатори телевізійних камер, призначених для управління рухом місяцеходу і передачі на Землю панорам місячної поверхні і частини зоряного неба, Сонця і Землі.

     Загальна маса місяцеходу становила 756 кг, його довжина з відкритою кришкою сонячної батареї 4,42 м, ширина 2,15 м, висота 1,92 м. Діаметр коліс — 510 мм, ширина — 200 мм, колісна база — 1700 мм, ширина колії — 1600 мм.

Обладнання

-Дві телекамери (одна резервна), чотири панорамних телефотометра,

-Рентгенівський флуоресцентний спектрометр РИФМА,

-Рентгенівський телескоп РТ-1,

-Одометр-пенетрометр ПрОП,

-Детектор радіації РВ-2Н,

-Лазерний рефлектор ТЛ

«Луноход-1» був розрахований на 3 місяці роботи на поверхні Місяця.

     10 листопада 1970 з космодрому Байконур стартувала триступенева ракета-носій "Протон-К", яка вивела автоматичну станцію "Луна-17" з автоматичним самохідним апаратом "Луноход-1" на проміжну кругову навколоземну орбіту.

     Зробивши неповний виток навколо Землі, розгінний блок вивів станцію на траєкторію польоту до Місяця. 12 і 14 листопада були проведені планові корекції траєкторії польоту . 15 листопада станція вийшла на орбіту Місяця. 16 листопада були знову проведені корекції траєкторії польоту. 17 листопада 1970 о 6 годині 46 хвилин 50 секунд (мск) станція "Луна-17" благополучно зробила посадку в Море Дощів на Місяці. Дві з половиною години пішло на огляд місця посадки за допомогою телефотометрів і розгортання трапів. Після аналізу навколишнього оточення була видана команда, і 17 листопада о 9 годині 28 хвилин самохідний апарат "Луноход-1" з'їхав на місячний ґрунт.

     Місяцехід управлявся дистанційно з Землі, з Центру далекого космічного зв'язку. Для його управління був підготовлений спеціальний екіпаж, до складу якого входили командир, водій, штурман, оператор і борт-інженер. Для екіпажу були відібрані військові, які не мали ніякого досвіду управління транспортними засобами, аж до мопедів, щоб земний досвід не був перешкодою при роботі з місяцеходом.

     Відібрані офіцери пройшли медкомісію майже таку ж, як космонавти, теоретичне навчання та практичні тренування на спеціальному місяцедромі в Криму, який був ідентичний місячному рельєфу з поглибленнями, кратерами, розломами, розсипом каменів різної величини.

     Екіпаж місяцеходу, отримуючи на Землі місячні телевізійні зображення і телеметричну інформацію, за допомогою спеціалізованого пульта управління забезпечував видачу команд на місяцехід. Дистанційне управління рухом місяцеходу мало специфічні особливості, зумовлені відсутністю сприйняття оператором процесу руху, затримками у прийомі і передачі команд телевізійного зображення і телеметричної інформації, залежністю характеристик рухливості самохідного шасі від умов руху (рельєфу і властивостей ґрунту). Це зобов'язувало екіпаж з деяким випередженням передбачити можливий напрямок руху і перешкоди на шляху місяцеходу.

     Весь перший місячний день, екіпаж місяцеходу пристосовувався до незвичайного телезображення: картинка з Місяця була дуже контрастною, без пів тіней.

     Апаратом управляли по черзі, через кожні дві години екіпажі змінювалися. Спочатку планувалися триваліші сеанси, однак практика показала, що через дві години роботи екіпаж був повністю виснажений.

     Протягом першого місячного дня проводилося вивчення району посадки станції "Луна-17". Одночасно проходили випробування систем місяцеходу і набуття досвіду водіння екіпажем.

     Три перших місяці крім вивчення місячної поверхні "Луноход-1" виконував ще й прикладну програму: в рамках підготовки до підготовлюваного пілотованого польоту він відпрацьовував пошук району посадки місячної кабіни.

     20 лютого 1971, після закінчення 4 місячного дня, була виконана первісна тримісячна програма робіт місяцеходу. Аналіз стану і роботи бортових систем показав можливість продовження активного функціонування автоматичного апарату на місячній поверхні. З цією метою була складена додаткова програма роботи місяцеходу.

     Успішне функціонування космічного апарату тривало 10,5 місяців. За цей час "«Луноход -1" проїхав 10 540 м, передав на Землю 200 телефотометричних панорам і близько 20 тисяч знімків мало кадрового телебачення. У ході зйомки були отримані стереоскопічні зображення найцікавіших особливостей рельєфу, що дозволяють провести детальне вивчення їхньої будови.

     "Луноходом-1" регулярно проводилися вимірювання фізико-механічних властивостей місячного ґрунту, а також хімічний аналіз поверхневого шару місячного ґрунту. Він вимірював магнітне поле різних ділянок місячної поверхні.

     Лазерна локація із Землі встановленого на місяцеході французького кутового відбивача дозволила виміряти відстань від Землі до Місяця з точністю до 3 м. Відбивач «Лунохода-1» в перші півтора роки роботи забезпечив близько 20 спостережень (перше — 5 грудня 1970), але потім його точне положення втратили.

     15 вересня 1971, при настанні одинадцятої місячної ночі, температура всередині герметичного контейнера місяцеходу стала падати, бо вичерпався ресурс ізотопного джерела тепла в системі нічного підігріву. 30 вересня в місці стоянки місяцеходу настане 12 місячний день, але апарат так і не вийшов на зв'язок. Всі спроби увійти з ним в контакт були припинені 4 жовтня 1971.

     Загальний час активного функціонування місяцеходу (301 доба 6 годин 57 хвилин) більш ніж в 3 рази перевищив заданий за технічним завданням.

     По закінченні місії "Луноход-1" залишився на Місяці. Точне його місце розташування було довгий час невідомо вченим. Через майже 40 років група фізиків під керівництвом професора Тома Мерфі (Tom Murphy) з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго відшукала"Луноход-1" на знімках, отриманих американським зондом Lunar Reconnaissance Orbiter (LRO), і використовувала його для наукового експерименту з пошуку невідповідностей в загальній теорії відносності, розробленої Альбертом Ейнштейном. Для цього дослідження ученим необхідно було виміряти орбіту Місяця з точністю до міліметра, що робиться за допомогою лазерних променів.

     22 квітня 2010 американські вчені змогли "намацати" кутовий відбивач радянського апарату за допомогою лазерного променя, посланого через 3,5-метровий телескоп обсерваторії "Апач-пойнт" в Нью-Мексико (США) і отримати близько 2 тисяч фотонів, відбитих "Луноходом-1".